Статтю написала група дослідників з Microsoft Research у травні 2025 року, провідний автор — Девід Ротшильд. Це не математична модель, а програмний нарис: автори малюють картину того, як зміниться господарство, коли в кожного покупця з’явиться свій ШІ-помічник, а в кожного бізнесу — свої ШІ-представники, і ці програми почнуть домовлятися напряму.
Головна думка проста. Найбільша віддача від генеративного ШІ — не в тому, що він трохи пришвидшує звичні завдання, а в тому, що він може різко здешевити спілкування між покупцями і бізнесами. Коли домовитися стає майже безплатно, ринки перебудовуються, влада перетікає від одних гравців до інших, з’являються нові товари й послуги. А кому дістанеться виграш, вирішить одне роздоріжжя: чи спілкуватимуться агенти вільно, як сайти у вебі, чи їх замкнуть у закритих «садах» кількох гігантів.
Для того, хто будує маркетплейс ШІ-агентів, це прямо про його справу. Стаття показує, завдяки чому посередник створює цінність і де він вразливий, чому головним дефіцитним ресурсом стає не увага, а чесний зворотний зв’язок людей, і чому здешевлення угод штовхає ринок до мікроплатежів. Це карта можливостей і ризиків для майданчика, який хоче стати відкритим шаром, а не опинитися замкненим у чужому саду.
Генеративний ШІ змінив те, як ми спілкуємося з технікою: тепер намір можна висловити звичайними словами, а не кліками по меню. Звідси виросли агенти, які не лише розмовляють з людиною, а й діють замість неї, майже без підказок. Передача справ ШІ вже підвищує продуктивність: і люди, і компанії швидше дають собі раду з тим, що й так робили. Але автори вважають, що найважливіший ефект ще попереду і він в іншому: ШІ здатен різко знизити витрати на спілкування між покупцями і бізнесами. А це веде до перебудови ринків, до зсуву ринкової влади і до появи нових товарів і послуг.
Приклад зі статті. Людина хоче змінити податкового консультанта, але зволікає з цим: новому фахівцеві чи сервісу доведеться з нуля пояснювати всю свою фінансову ситуацію. Такі бар’єри у спілкуванні заважають людям переходити до кращих чи дешевших послуг. Бізнеси намагалися знизити їх формами на сайті й голосовими меню, але найчастіше це просто перекладає працю на самого клієнта і робить спілкування негнучкішим.
Тепер уявімо інше майбутнє. У кожного покупця є асистент-агент, який повідомляє бізнесам його уподобання й потрібні дані, а в кожного бізнесу — сервісні агенти, які спілкуються і з людьми, і з чужими помічниками. Якщо такі програми вміють домовлятися між собою гладко й гнучко, вибір в обох сторін різко розширюється, а ринки стають ефективнішими.
Щоб це розкрилося повністю, потрібні дві речі. Перша — щоб асистентів і сервісних агентів масово завели і люди, і компанії; це вже відбувається. Друга — щоб агенти були влаштовані так, щоб програмно взаємодіяти одне з одним і проводити угоди. Технічно тут уже є рух: середовища на кшталт AutoGen від Microsoft і протоколи на кшталт Model Context Protocol від Anthropic і Agent2Agent від Google. Але як саме ці стандарти приживуться — чи виявляться затиснутими ринковими силами, — поки неясно.
Перш ніж говорити про майбутнє, автори дивляться на сьогоднішніх агентів. Здається, що до описаної картини вже рукою подати. Але більшості нинішніх агентів бракує одного: їх роблять, щоб спілкуватися з людьми або заміняти людину, і майже нікого — щоб вони спілкувалися одне з одним. Сьогодні агенти бувають двох видів.
Перший вид — ізольовані сервісні агенти, «в силосах». Це новий спосіб спілкуватися з продуктами однієї компанії. Rufus в Amazon дає клієнтові змогу дізнатися історію замовлень або порівняти товари за характеристиками звичайними словами, а не клікаючи по сайту. Romie в Expedia через чат допомагає зібрати подорож із рейсів, готелів і ресторанів, витягуючи дані з листів і групових чатів клієнта. Але такі агенти не відкривають інтерфейсів для спілкування з чужими агентами. Тому вони, як і раніше, впираються в те, що до них треба прийти самому й особисто з ними возитися.
Другий вид — універсальні агенти «від і до». Вони не прив’язані до однієї компанії: техніка OpenAI, Google і Microsoft уміє збирати дані з різних джерел, ходити по сайтах за користувача і навіть робити прості речі на кшталт бронювання столика чи замовлення їжі в одному вікні. Але майже вся ця робота йде через «моделі керування комп’ютером»: агент імітує людину, яка наводить курсор і натискає кнопки на звичайних, не-агентних сайтах. Виходить ілюзія, ніби помічник і представник бізнесу працюють разом, хоча на боці бізнесу справжнього агента немає, і це сильно обмежує можливості.
Ба більше, наслідуючи людину, такі агенти ризикують посваритися з бізнесами. Багато сайтів живуть на рекламі й не хочуть, щоб замість людей по них ходили програми. А навіть якщо агент ідеально прикинеться людиною і бізнес не буде проти, спілкування все одно впреться в нинішні веб-форми з їхнім бідним набором полів. У постачальників дуже гнучких послуг, на кшталт кейтерингу, часто стоїть найпростіша форма, а все нестандартне доопрацьовується живою розмовою потім.
Автори очікують, що ізольовані агенти й агенти «від і до» зрештою поступляться місцем агентам, створеним для прямого спілкування одне з одним. Але між технічними можливостями й ринковими силами точиться складна гра, і вона може привести до дуже різних сценаріїв того, як це виглядатиме, хто цим керуватиме і на що воно буде здатне.
Двосторонні платформи — Amazon, Expedia, OpenTable, Spotify — сьогодні ключові посередники. Вони створюють цінність, зводячи мільйони покупців і бізнесів у своїй сфері: покупки, подорожі, ресторани, музика. Роблять вони це багато в чому тим, що задають єдиний спосіб спілкування: Amazon вимагає від продавців певних форматів і правил, а покупці шукають і платять лише через його інтерфейс. Натомість покупець отримує доступ до безлічі продавців, а бізнес — до великої аудиторії. Але за це обидві сторони живуть у жорстких рамках, залежать від рішень платформи, наприклад від її алгоритмів ранжування, і платять комісію.
Якщо асистент-агент зможе напряму й гнучко спілкуватися із сервісним агентом будь-якого бізнесу, роль і влада посередників може сильно змінитися. Коли витрати на спілкування падають досить низько, сумісні агенти можуть узагалі зробити двосторонні майданчики непотрібними: помічник покупця сам знаходить продавців, домовляється, купує товари, бронює готелі й рейси, замовляє столики. Це була б різка децентралізація влади.
Але на практиці майданчики дають не лише єдині правила спілкування. Вони допомагають знайти потрібне, перевіряють якість, залагоджують суперечки й виграють на масштабі. У подорожах, наприклад, як і раніше, корисно, щоб посередник давав надійні підказки, страхування поїздки і стежив за дотриманням правил. І все ж агентна економіка може зіштовхнути посередників у жорсткій конкуренції: раз піти до іншого майже нічого не коштує, прибуток, який посередник здатен видобувати, падає.
Навіть якщо будь-який помічник і будь-який сервісний агент технічно здатні вільно домовитися, їм можуть заборонити це через ринкові сили. Деякі компанії роздадуть асистентів безплатно, але обмежать, з ким тим можна спілкуватися, — так виникнуть «обгороджені сади агентів». Це природне продовження нинішніх магазинів застосунків. У власників великих операційних систем уже є величезні бази користувачів і зачатки помічників — Apple Intelligence, Google Assistant, Microsoft Copilot, Meta AI, — тож їм зручно розширити свої майданчики до сумісних агентів. У березні 2025 року Meta запустила простих сервісних агентів для бізнес-сторінок у Facebook та Instagram безплатно, але доступні вони лише користувачам її ж платформ. А OpenAI і Anthropic, що набрали великі бази для своїх помічників, можуть побудувати власні маркетплейси.
У таких садів є плюси: можна тримати планку якості й безпеки, відсіювати слабких чи шахрайських агентів, спрощувати пошук і оцінки, а якщо агент помилився — запропонувати страхування. Але, як і з магазинами застосунків, це здатне зосередити владу в руках небагатьох: вони зможуть видобувати великий прибуток і обмежувати відкритість, конкуренцію й оновлення всієї екосистеми. Можлива й роздробленість: в однієї людини можуть опинитися окремі помічники для особистих і для робочих справ, і узгодити їх буде важко.
І навпаки: якщо покупці й бізнеси повністю володіють своїми агентами, спілкування може стати і вільним за мовою, і необмеженим за колом співрозмовників. Тоді виросте відкрита, децентралізована «мережа агентів», якою не володіє ніхто: як у сьогоднішньому вебі, будь-який агент зможе торгувати з будь-яким. Помічники відіграватимуть роль браузерів, а сервісні агенти — роль сайтів. Це заохочує конкуренцію, оновлення й широкий доступ, але дається непросто. Щоб така мережа склалася, потрібна узгоджена робота безлічі гравців, зокрема корпорацій і держав, які мають прийняти спільні стандарти, а також надійні механізми пошуку, довіри й безпеки.
Сьогодні бізнесів і товарів куди більше, ніж людина встигає вивчити, тому реклама відіграє важливу роль: вона ловить увагу і спрямовує покупки. Але в агентній економіці, де помічник замість людини обходить мільйони бізнесів, увага перестає бути таким вузьким місцем. Важливішим стає інше — алгоритм, який зводить помічників із сервісними агентами.
Там, де є сильні центральні посередники, найімовірніше з’явиться платне просування, схоже на нинішню рекламу: за гроші можна піднятися у видачі. Але по-справжньому рідкісним і цінним ресурсом, особливо у відкритій мережі, стане якісний людський зворотний зв’язок про товари й послуги. Він потрібен і щоб поліпшувати пропозиції й навчати агентів, і щоб відрізняти добре від поганого. Фокус заробітку й конкуренції може зміститися від «економіки уваги» до «економіки уподобань». Виграє той, хто залучить перших активних користувачів, які дають цінні відгуки.
Можуть виникнути й нові способи заробітку — на тому, щоб збирати й ранжувати сервісних агентів за відгуками людей та їхніх помічників. Як сьогодні люди лишають оцінки в картах Google, майбутні помічники можуть самі складати відгуки за тим, наскільки користувач лишився задоволений. Бізнеси змагатимуться цінами й послугами за перших користувачів, і так закрутиться маховик зворотного зв’язку.
У міру того як спілкування між покупцями й бізнесами стає гладким, а посередники — менш важливими, автори очікують зростання разових угод і спаду довгих, повторюваних стосунків. А це підштовхне мікротранзакції. Приклад: якщо помічник легко й часто перемикається між сервісами з контентом — Spotify і Pandora, Netflix і Amazon Prime, — людині може бути вигідніше платити потроху за фактичне користування, ніж оформлювати підписку на обидва одразу.
Зазвичай дрібні платежі незручні через метушню з ними. Але коли угоду цілком ведуть помічник і сервісний агент, ця метушня зникає, і вигідними стають навіть платежі, які вручну були б надто клопіткими. Автори зазначають: це, найімовірніше, станеться за будь-якого сценарію — і в садах, і у відкритій мережі.
Товари й послуги часто продають «у зв’язці», щоб збалансувати складність і зручність угоди. Новинна стаття, наприклад, зв’язує разом інтерв’ю, фотографії і факти. Але помічник покупця може пам’ятати, що людина вже прочитала, і разом із сервісним агентом (скажімо, видання на кшталт New York Times) зібрати статтю наново — лише з новим і важливим для цього читача. Таке персональне перезбирання передає знання точніше і менше навантажує увагу.
Звідси може вирости новий ринок джерел даних для персонального контенту — через ту саму генерацію з опорою на джерела (RAG). Помічник міг би збирати матеріал із кількох якісних джерел і робити індивідуальну пропозицію. Але зараз таку генерацію частіше живлять із суспільного надбання, на кшталт Вікіпедії, або за правом добросовісного використання: видавці зазвичай не дозволяють брати свій контент без оплати, і це обмежує можливості ШІ. Якщо ж за кожен шматочок контенту можна платити мікроплатіж, складеться екосистема, де творці отримують винагороду, а користувач — персональний результат.
Та сама сила гнучкого збирання застосовна до багатьох цифрових товарів, які помічники й сервісні агенти можуть розбирати на частини й збирати наново під потреби людини. Це змикається зі зростанням мікроплатежів: у міру того як для них будується інфраструктура, окремі цифрові деталі можна буде по черзі обговорювати, оцінювати й пакувати в надперсональні продукти просто на ходу. Автори очікують, що найсміливіше розпакування, перезбирання і нові продукти з’являться саме в мережі агентів, де спілкування між будь-яким помічником і будь-яким сервісним агентом нічим не обмежене.
Автори нагадують загальний закон: що глибший поділ праці, то більше потрібно узгодження, а отже — дедалі складнішого спілкування між людьми, організаціями й системами. Там, де раніше пацієнта вів один лікар, сьогодні мають злагоджено працювати кілька фахівців. Агенти змінюють цей малюнок: замість того щоб нарощувати навантаження на спілкування, вони пропонують спосіб його спростити. Зв’язуючи завдання між розрізненими системами, агенти здатні знизити тертя на ринках, зменшити витрати переходу і відкрити більш децентралізований доступ до цифрових товарів і послуг.
Але устрій цього ринку ще тільки складається. Багато залежить від того, чи дозволять агентам вільно спілкуватися у відкритому вебі, чи їхню взаємодію замкнуть усередині закритих екосистем. Ці шляхи задаватимуть стандарти, що народжуються, мінливі правила і вибір тих, хто діє першим. Нинішній момент схожий на ранній інтернет — ще до того, як він став приносити мільярди. Наприкінці 1990-х було зовсім не очевидно, що переможе економіка кількох платформ: тоді цифрова торгівля, навпаки, ставала дедалі децентралізованішою.